
Тато Олени Федорівни до війни був лісничим у Подільських лісах. На початку війни його схопили гітлерівці і направили у концтабір. Та йому і ще кільком полоненим вдалося втекти. Добре знаючи місцевість, він направився у ліси і згодом приєднався до партизанського загону.
У той час мати Олени Федорівни носила молоко старості села, в якому вони проживали. Староста був колишнім вчителем німецької мови у місцевій школі. Мама збирала важливу інформацію і через зв'язківців передавала її партизанам.
Та “добрі люди“ донесли на молочницю. І гітлерівці вирішили схопити її, спалити хату та знищити все майно. Але Оленчин тато дізнався про біду , яка спіткала його родину. І серед темної осінньої ночі він прийшов і забрав дружину і п‘ятнадцятирічну Оленку до лісу.
Так Оленка опинилася у партизан. Мама її стала працювати на кухні. А Оленка, разом з такими ж як і вона, допомагали дорослим боротися з ворогом: розклеювали листівки у селищі, перев’язували поранених, допомагали на кухні.
Після війни Олена Федорівна закінчила середню школу, інститут, вийшла заміж, обіймала державні посади . Зараз нашій партизанці уже 85 років. Давно відшуміли грози війни, та ще й досі сняться Олені Федорівні лісові стежки, якими вона бігала у своїй юності.
Рубановська Каріна, спецкор