За честь!За волю!За народ!
Пішли стояти на майдан,
там були люди з Харкова і Львова,
Хмельницького і Криму, і Донбас.
Там всі, від батька і до сина,
там кожен був, хто вже оговтався
від зради влади і занепаду держави
й зрозумів – вже час.
Було вже час нам люди підіймати
Батьківщину, бо бідна помирала на очах.
Вони сказали: "Мамо, мушу", "Доню, треба!"
"Пробач, кохана, але я піду. "
Вони пішли і, одягнувши балаклави,
всі стоголосно виплекали гімн,
Палали шини і серця гарячі,
Стояли барикади і стояв народ,
усе змітали водомети,
там всі стояли до кінця,
ніхто не хтів там помирати,
і їхня зброя – це народ і віра,що все змінити можуть.
Палали там сталеві БТРи,
літали там коктейлі й точно не солодкими були вони,
там рахували скільки днів тримають оборону і
вірили, що втримаються до кінця, яким би він не був!
Назад не можна було відступити,
за спиною там діти й матері.
Щити вони стискали у руках
і знали отак-от в нас почнуться зміни.
Вони загинули не просто так,
вони пішли у рай - це однозначно.
Господь забрав їх за заслуги,як героїв,
а знають всі – герої не вмирають!
Не плачте люди, а пишайтесь ними, бо ще
ніде й ніхто не бачив таких,як вони.
Їх народила й виростила Україна і ми
пишаємось, що й нас зростила ця свята земля.
Їх завжди пам`ятатимуть і не забудуть,
вони закарбувались в серці назавжди,
як приклад, що ми можем все змінити
і Україна почалася саме з них.
Небесна сотня, кажуть не даремно,
бо крилами лелеки повернуться живі.
Шидловська Іванна
